Ґрайндилки, діаблоїди та циферкові др*чильні. Так чи інакше подібні ігри завжди знаходили шпарину в моєму вільному часі, щоби згодом розростися до дір, котрі загрожували поглинути його цілком, поринь я в них трохи глибше. Свого часу так було з Diablo, Destiny, Monster Hunter World та, звичайно ж, Warframe. І от на горизонті замайорів новий претендент на місце в шерензі моїх регулярних ігросервісів! Мова, ясна річ, про останнє дітище BioWare та маркетингового відділу ЕА — Anthem. Понад рік цей проект викликав доволі суперечливі враження, бо з одного боку нас заманювали видовищними польотами у неймовірно красивому світі (Frostbite традиційно тримає марку), а з іншого — від Anthem аж тхнуло тиражністю, і за півтора роки маркетинговий відділ не зміг зробити нічого, щоби гра здобула своє обличчя. І це зауважте, ми говоримо не про середньостатистичний ААА-проект десяток-другий годин, а повноцінний ігросервіс, де ми мали би провести кілька років. Тож я вирішив спробувати розібратися, де ж треба ставити наголос в Гімні.

ФОРМУЛА ДАЛА ЗБІЙ

На початку року в соцмережах спалахнув #10YearChallenge, де люди порівнювали не лише свою зовнішність, а й здобутки, які розділяли 10 років. BioWare, якщо так подумати, теж долучилася до цього руху. У 2009 році студія випустила Dragon Age: Origins, одну з найкращих рольових ігор в історії. А 10 років потому виходить Anthem…

Якщо вам здавалося, що Mass Effect Andromeda паплюжить славне ім’я студії, то Anthem узагалі стрибає по ньому забрудненими ногами роботичного костюма. “Епічна кампанія на 40+ годин” не має ні епічності, ні обіцяного хронометражу, ні жодної краплинки старань. Як у бородатому жарті про списування, Anthem здерла домашку Mass Effect, замінивши лише кілька слів.

У центрі всього, як випливає з назви є, той-таки Гімн Творення — тутешній аналог Сили та наномашин водночас. Таємнича раса Творців покинула створений завдяки Гімну світ гри, залишивши його недоробленим. Після себе вони залишили не менш таємничі артефакти, насичені Гімном, які з роками стали нестабільними і почали призводити до різного роду чортівні: бурі, міжвимірні портали, звідки лізе бозна-що, та це все лише квіточки! Апогеєм руйнівної сили гімну стають Катаклізми, котрі запросто нищать все довкола себе, та є чималою проблемою для мешканців Форту Тарсис, останнього прихистку миру на цій планеті. Тут на сцену і виходять напрочуд оригінально названі Найманці Фрілансери (гравці) зі своїми Списами Джавелінами (роботичними костюмами).

І які би стіни тексту не зводили в ігровому Кодексі, в самій грі з наративом усе погано. Так само як “лор” не є тотожним “сюжетові”, так і “балакучі НІПи” не є “персонажами”, а “два варіанти відповіді” не є “діалоговою системою”. Ця, за неможливості тут поматюкатися, кампанія — це величезний плювок в лице кожному, хто пам’ятає як BioWare створювала світи та всіма можливими способами розширювала їхні межі, а не по 100500 разів проговорює одне і те ж вустами різних модельок, тримаючи свого гравця за дегенерата.

Єдиною окрасою виступають хіба окремі розмови, які впродовж “кампанії” вибудовуються у закінчені міні-історії, часом абсурдні, часом буденні і тому зрозумілі кожному… проте це тішить лише на контрасті з іншими елементами Anthem. У 2019 році навіть такий, на перший погляд, непоказний елемент світотворення, уже давно роблять значно краще не лише у повноцінних ролівках, а й у тих же лутерах.

ВІДІРВАТИСЬ ВІД ЗЕМЛІ

Anthem все ж має одну помітну рису: вона вміє справити перше враження. І сам Форт Тарсис, і краєвиди за його межами — всі вони виглядають просто божественно. Освітлення деталізація, анімації — мммм, суцільна смакота! Втім, враження мало справити, його слід втримати. І тут Anthem починає тріщати по швах: Форт виявляється напрочуд тихим, як для міста, і швидко починає дратувати кожного, хто заведе собі звичку після місії обходити всіх “НІПів, яким є що сказати”. А сам світ… краса красою, проте ти швидко ловиш себе на думці, що це просто один суцільний кавалок (хай і великий) без будь-якого візуального різноманіття.  Те ж саме стосується і місій: ледь не кожна півторачна закидає нас у чергові руїни, які майже нічим не відрізняються від десятків уже раніше бачених. Журба.

Ситуацію мали би порятувати польоти.От чесно, польоти в Anthem круті! Особливо, якщо грати на Штормі, котрий найдовше може залишатись в повітрі.  Що тішить, зроблені польоти настільки добре, що вже за півгодини гри відриваєшся від землі, не задумуючись. Окрім повних штанів вражень ширяння може дати ще й доволі значну тактично перевагу, якщо використовувати його правильно. Вертикальний ігролад — наше все!

АЄОА. Навіть тут, у найкращому елементі цієї гри, розробники вистрелили собі в ногу. По-перше, літати можна всього кілька секунд, доки Джавелін не перегріється. По-друге, просто політ і ширяння — це все, що ви можете робити у повітрі. Ну і по-третє, у грі присутнє одне цікаве обмеження польоту: ви не можете піднятись вище певної точки, але й опуститись нижче визначеного теж зась. Чому? Бо так захотіли розробники.

І таке дивне ставлення до найбільшого козиря гри неабияк дивує. Замість того, щоби навпаки давати більше змоги літати, більше повітряних прийомів, більше бойових ситуацій у повітрі, де би зникали верх і низ — одним словом, замість заохочувати польоти, розробники взяли максимально очевидні елементи і до всього понавішували на них дивні обмеження. Все би нічого, але якщо вам знайомий термін Archwing, то ви втямите, скільки змарнованого потенціалу ховають в собі польоти в Anthem.

Ну гаразд, якщо з польотами не склалось, то може хоч самі Джавеліни потішать? Ага, розбіглися. Знову чергове, максимально дефолтне відпрацювання програми. Навіщо щось вигадувати, коли можна взяти стандартні архетипи кооперативних ігор? Колос — танк, що може прийняти на себе ворожий вогонь та з надлишком повернути його зі свого важкого озброєння. Шторм — тутешній маг / елементальний артилерист, що працює за принципом скляної гармати: поки він десь ширяє, може завалювати противників купою вмінь та градом свинцю з далекобійної зброї, та в прямому зіткненні одразу летить трупом в обійми землі. Перехоплювач — найшвидший з цієї родини, він жалить як бджола, та літає як метелик. Броні в нього мало, та за рахунок мобільності у вмілих руках ним можна наробити біди. А Рейнджер — це просто втілення журби посередності.

Та це все змінюється як тільки ми трапляємо до кузні. Там нам дають можливість дійсно підлаштувати Джавелін під свій стиль гри. Нам дають можливість змінити всі здібності, окрім ультимативної. Хоча їх лише дві, на кожну з них маємо по 5-6 варіантів, не рахуючи модифікованих легендарних варіацій. За рахунок цього ви з друзями можете, при мінімальній скоординованості, провертати неймовірні комбо, що виведе вашу шкоду за секунду на небачені висоти. Це ж саме стосується і зброї. Всі можуть користуватися всім. Виняток — важке озброєння, на кшталт гранатометів, вогнеметів та кулеметів, котрі може втримати лише Колос. Проблема лише в тім, що вона одноманітна. На кожен тип зброї є по 3-4 моделі, в котрих з прогресом просто ростуть стати, а рідкісна зброя просто унікально розфарбована і в кращому випадку має якісь додаткові ефекти від стрільби.  Щодо самої стрільби, то як би не сумно було це визнавати, серед більшості лутерів на ринку вона однозначно пасе задніх, а до рівня тої ж Destiny там як до неба рачки.

А от з кастомізацією зовнішності Джавелінів усе помітно краще. Стандартно, ми можемо змінювати зовнішній вигляд певних елементів купуючи нові косметичні смаколики за внутрішньоігрову, або донатну валюту. Розмальовувати це все діло можна всіма кольорами веселки та їх комбінаціями, котрі доступні одразу. Вона багато в чому нагадує Warframe, от тільки якщо Digital Extremes дбають про відповідні розбивку елементів, щоби будь-яка рандомізація давала більш-менш органічний та красивий результат, то BioWare обрала повну вседозволезність. З одного боку, воно й на краще, з іншого — шанс зустріти (чи зробити самому) бридотного півня зростає колосально. Втім, Anthem має одне важливе косметичне нововвдення: окрім фарбування, ми можемо змінювати ТЕКСТУРИ поверхонь Джавеліна, що виводить різноманітність кастомізації на нові вершини.

ЗВУКИ МУЗИКИ

Як не дивно, музика в грі, що зветься Anthem, тобто гімн, доволі посередня. Так, в певні моменти гри вона може звучати доволі потужно та підтягувати щось типу епічності. Але конкретно для мене є одна проблема. Поза цими місцями вона просто невиразна та дуже легко губиться в загальному потоці шумів. окрім того я великий любитель послухати хороший саундтрек поза грою, банально прогулюючись. І якщо ті ж The Farm та Journey з “Доленьки” я можу слухати раз за разом, крокуючи парком, Anthem’івські гімни таким похизуватись не можуть.

ПЛЮВАТИ НА ЕНДҐЕЙМ

Що ж робити по закінченні “кампанії”? В грі є три фортеці, та фріплей, в  котрий періодично завозять щось цікаве. Перша хвиля ендґейму потрапить в гру вже в березні як перша глава їх “всесвіту, що розвивається”. Поки що ж все виглядає доволі сумно, бо місії доволі одноманітні, а приріст складності в фортецях, принаймні на базових рівнях , просто робить противників товстішими та й усе. Насправді, це не така вже й велика проблема, як її звикли зображати. Суть же лут-ігор — це саме перепроходити існуючий контент задля здобуття кращого луту. Отут ми і нариваємося на суттєві проблеми: Anthem не має крутих цяцьок, який би стимулював по десятому разу проходити завдання, і не має захопливих завдань, які би хотілося перепройти просто так. Привезуть там новий контент чи ні — це не має жодного значення, якщо базова ігроладна формула не може втримати тебе на місяць.

До всього, підбір гравців зараз теж украй печальний. Мало того, що він підбирає незбалансовані групи, наприклад, з чотирьох Штормів, так значно частіше він закидає в одну групу гравців геть різного рівня. Закинути гравця третього рівня до ветеранів чи взагалі в останню місію, щоби він собі геть заспойлив фінального боса — пффф, запросто! Звісно, можна увімкнути приватне лоббі та грати самому, проте на відміну від інших лутерів, соло-гра в Anthem тільки підсилює загальний рівень журби. Тому так, без друзів у Anthem вам буде особливо сутужно.

ТО ЯКИЙ ЖЕ НАГОЛОС?

Anthem — ні разу не погана гра. Вона просто ніяка. До нестями вторинна, невиразна, але не погана. Просто красива, проте аморфна сіра маса. Звісно, всі ми знаємо, що ігросервісам завжди треба дати рік часу, але не забуваймо, що ми зараз говоримо про платну гру, тому поблажок тут робити не слід. І тут Anthem банально нічим не може похвалитися. У своєму чинному стані її не порятує навіть поява нового контенту, бо проблема гри аж ніяк не в його кількості, а в якості. Anthem — це гра, створена не творчою командою, а фокус-групою чи форумом: в ній наче і є все, до чого звикла спільнота, а от власного обличчя так і нема.

Звісно, разом з друзями будь-що стає кращим та веселішим, проте навіть любителям ґрайндилок не вийде порекомендувати цю гру, зважаючи на те, скільки значно достойніших проектів зараз є на ринку. Anthem слід зараз купувати лише тим, хто свідомо знає, на що йде. Решту ж я запрошую повернутись сюди в березні, щоб довідатись, чи BioWare та ЕА все ж мають плани і доведуть гру до адекватного стану, чи це буде черговий проект Байоверів, котрий, вслід за Андромедою, просто відійде в закуток бібліотеки, щоб ніколи не побачити денного світла.